Юля! Юля! – З вулиці почувся крик.
Юля , молода 20-річна матуся виглянула у вікно. Кликала її старша сестра.
Що тобі треба? – запитала вона.
Привіт, сестро. Подивись, будь ласка, за дитиною, мені треба з чоловіком їхати.
Юля вийшла з гарного двоповерхового будинку. Почувся дитячий голосок і з машини, яка стояла біля воріт вибіг шестирічний хлопчик.
Тітонько, привіт! – привітався він.
Будь слухняним і чемним хлопчиком, Романе, не буди сестричку, якщо вона спить і слухайся, – давала мати йому настанови.
Та сестричка вже не спить, – з усмішкою сказала Юля.
Тоді я йду до неї, – сказав Рома і побіг.
Іди, іди, – сказала Юля.
Сестри ще трохи поговорили і порозходились: Юля в дім, а інша – в машину.
Смеркало. Юля з тривогою поглядала у вікно: сестра давно вже мала повернутись. Її дедалі більше охоплювало тривожне відчуття. Вона глянула на дітей, які мирно гралися. Дивне тривожне відчуття не покидало її. «Що там сталося?» думала вона. Роздуми перервав телефонний дзвінок. «Анна», прочитала Юля.
Алло, Аню, що сталося? Де ти?
Ви сестра Ганни Василенко? – почувся незнайомий чоловічий голос.
Так, це я. а хто Ви?
Говорить старший лейтенант Семенюк. Ваша сестра зі своїм чоловіком потрапили в автокатастрофу і обоє померли на місці.
Що? Як померли? – ледь чутно сказала Юля.
Мої співчуття. Ви маєте приїхати сюди на опізнання.
Юля поклала слухавку і довго сиділа на місці. Але вона доклала всіх зусиль, щоб опанувати себе. Далі, зробивши вигляд, що нічого не сталось, вклала дітей спати, а сама поїхала на місце пригоди. Дітей вона залишила на няньку.
Перед нею постала жахлива картина: машина була порізана на шматки і зім’ята так, що її неможливо було назвати машиною. Щоб витягти обох, автомобіль довелось розпиляти…
Аню! Аню! Чому? Чому зараз? Чому ти так рано померла?! – в розпачі кричала Юля.
Як стало відомо пізніше, аварія сталась через те, що якийсь чолов’яга на підпитку сів за кермо вантажівки і не впорався з керуванням. Він навіть спробував втекти з місця пригоди…
Комментарий автора: Автор цього твору моя сестра Таїсія Кобєлєва
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Проза : Насилие. 1 часть. - Оксана Тищенко - Осанна Нет смысла писать и делать что-то, что не спасает души. Этот рассказ очень сильно изменил меня саму. Здесь нет имен - это аллегория. Но каждый суди себя сам: на каком месте стоишь. В эпицентре событий или как безучастный наблюдатель. Но, если есть грех, покаяться надо, надо покаяться. Себя не жалеете - пожалейте других. Ведь мысль - материальна. Она - первая ступень ко греху.
"В искушении никто не говори: Бог меня искушает; потому, что Бог не искушается злом и сам не искушает никого, но каждый искушается, увлекаясь и обольщаясь собственной похотью; Похоть же, зачав, рождает грех, а сделанный грех рождает смерть". Из Иакова 1:12-18
"...а кто соблазнит одного из малых сих, верующих в Меня, тому лучше было бы, если бы повесили ему мельничный жернов на шею и потопили его во глубине морской. Горе миру от соблазнов, ибо надобно придти соблазнам; но горе тому человеку, через которого соблазн приходит". Матфея 17:6,7